Olena Karls
Тебе, держись!
Ты так искал тепла, любви,
Вселенную хотел затмить,
Ты ведь мужчина, черт возьми,
Ты не привык скулить и ныть.
Увидел милое лицо,
В подарок – желтое кольцо.
Глаза ее любви полны,
Румянец, волосы черны.
Она не спросит «где ты был?»
-А может верность не хранил?
Прижмется лишь к твоей груди
Попросит «ты меня люби!»
Проходят дни, идут года.
Ты думал это навсегда.
Но вот ненависть и метель
Приходят чаще к вам теперь.
И стало все чужое вдруг –
Прикосновенье ее рук,
И губ волшебный аромат,
Как будто яд, как будто ад.
Не снять печаль с ее лица.
На пальце нет уже кольца.
- Где ты, любовь? – зовешь теперь,
Но эхо открывает дверь.
Вини ее, кори себя,
Не ждет она уже тебя.
Забудь, сотри, ее прости,
Не жди, не помни, отпусти!
Тебе осталась только боль
И не скули теперь, не ной.
Ты ведь мужчина, черт возьми!
Остывшим сердцем все прими.
Зима и лето
На миг подумала:
«Такой, как я»
Его придумала
Фантазия моя
Его глаза - весь свет,
Зима и лето,
И как весны привет,
Ну и зачем мне это?
Зачем теперь все вновь?
Ведь точно знаю,
Что это не любовь,
Что с нею умираю.
Все повторится вновь,
Зима и лето,
Взыграет моя кровь,
Потом остынет это.
Останется лишь боль,
Зима и лето.
Хочу болеть тобой
В воспоминаньях где-то.
Попасна – мій рідний край.
Мій рідний край, моя земля!
Живемо тут разом – ти і я.
Попасна в серці назавжди –
Дитинства святі спогади.
Народів обмаль місто має,
Спільно працюють в цьому краї:
Вірмен, грузин і українець,
Поляк, болгарин, чех і німець.
Попасна всіх до колу прийме,
У лагідні свої обійми.
Дитинства тут мої краплини,
Знайомі всі мені рослини.
ДК ВРЗ, де линуть співи,
Гімназія, де рідні стіни,
Музей – зібрання наших скарбів
І просто поле різних барвив.
Попасна невелике місто,
Хочу сказати особисто –
Нема мілішої містини,
Чим ця частина України.
Про став у центрі міста.
Куточок є у центрі міста,
Вода прозора, тиха, чиста.
Навколо верби розрослись,
Гілками з ставом обнялись.
У глибині дзеркальної води,
Де починає очерет рости
Кордон землі і неба ліг,
А білі хмари, мов той сніг.
Пливуть вони разом тихенько,
Тікаючи за край землі.
Спокійно стукає серденько
І гарно на душі мені.
І часом вже незрозуміло,
Чому так низько небо сіло?
Дивлюсь у воду – бачу хмари,
Та неба синьоокі барви.
Яка краса ця синь, дивись!
Чи то – глибина, чи то – вись.
Якщо душа у міста є,
Вона ось тут, в ставу живе.
Залізниця.
Ій років більше, ніж мені,
Живем ми з нею разом.
На Попаснянській цій тверді,
Зростала залізниця з часом.
Вагони, рельси, поїзда
У вузол жорсткий все сплелося.
Працює залізниця трудова
На нашу Україну й досі.
Дороги – стрічки розляглися,
Не звідки й в нікуди пливуть,
Сталеві смужки потяглися
До міста іншого ідуть.
Попасна – місто залізниці.
Вона була і буде тут.
Моїй історії краплинці
У залізниці цій живуть.
